Уродженець Стрия Віталій Антонов нечасто потрапляє в світло телевізійних софітів, як і на шпальти друкованих видань. Натомість його імя регулярно зявляється у значно престижніших списках найбагатших людей України. Так, згідно минулорічного рейтингу, представленому журналом НВ спільно з інвесткомпанією Dragon Capital, статки Антонова  заслужили на 36-місце, а журнал «Фокус» і взагалі віддав йому 18 місце у подібному рейтингу. Що ж стосується теренів Львівщини, то тут Віталій Антонов ось уже протягом багатьох років практично незмінно очолює рейтинг найзаможніших мешканців області.

Активи Антонова об’єднані в бізнес-холдинг OKKO Group, до складу якої входять низка різногалузевих компаній. Основою і головною перлиною цієї обширної бізнес-імперії є «Концерн Галнафтогаз» – потужна паливна компанія, що володіє мережею з понад 400 автозаправок по всій Україні під брендом «ОККО».

У офісі бізнесмена Антонова – фотографії з альпіністського минулого

Віхи становлення бізнесу: від промислового альпініста до паливного магната

Як і у багатьох нинішніх олігархів, бізнес Антонова родом з початку 90-х. Саме тоді молодий альпініст, який очолював альпіністсько-туристичний клуб у рідному Стрию і вже пробував якось заробляти, надаючи послуги з промислового альпінізму (висотно-монтажні роботи, фарбування труб та мостів), вирішив зайнятися торгівлею. Першою бізнес-структурою молодого підприємця стало ПП «Карат». Особливої спеціалізації початкуючі бізнесмени не мали, торгували усім, чим могли. Часи були бартерні, за товар партнери розплачувались іншим товаром. Ось так одного разу «каратівці» і виміняли дрогобицькі автокрани на цистерну пального в Угорщині. І коли в Україні її практично відірвали з руками, Антонов зрозумів – це «золота жила». Принаймні, таку версію старту свого паливного бізнесу оприлюднював сам бізнесмен.

Є й інша, кардинально відмінна версія. Подейкують, що схему придбання паливних активів накреслив молодому бізнесмену колишній колега-альпініст, який на той час став своєю людиною у коридорах Кабміну. Колега займався паливним бізнесом і якраз шукав партнера в Західній Україні. Схема бізнесу була простою: нафта, якою російські компанії розраховувались по бартеру за потрібні їм товари чи послуги, переганялася в Угорщину для переробки, а вже звідти в Україну для реалізації за гроші надходили бензин і дизпаливо. Саме звідси родом і «угорський слід» в офіційній версії Антонова.

Зрозуміло, що без інфраструктури для зберігання пального і роздрібного його продажу в цьому бізнесі не обійтись. У 1996 році Антонов встановлює зв’язки з ще одним стриянином – директором державного підприємства «Львівнафтопродукт» Михайлом Сидоровичем. Саме на основі нафтобаз і заправок цього ДП і було створено ВАТ «Галнафтогаз» – перша паливна фірма Антонова. Сидорович, до слова, пропрацював у структурах підприємця до 2012 року.

Михайло Сидорович

Процес переходу «Львівнафтопродукту» під контроль Антонова зовсім не був простим і безконфліктним. В цій історії було все: звинувачення в обмані акціонерів і підробці документів, грізні інвективи прокуратури і Держкомісії з цінних паперів, численні судові розгляди. Однак мети своєї Антонов досяг. Стратегічне підприємство, до складу якого входили 10 нафтобаз, пересувана механізована колона, 100 одиниць автоцистерн і автотехніки, і понад 70 АЗС, невдовзі опинилося під його контролем.

Як вже мовилося, новоявлений торгівець пальним спочатку працював з угорськими нафтопродуктами російського походження, а пізніше налагодив поставки бензину та дизпалива з нафтопереробного заводу в литовському містечку Мажейкяй. У часи, коли нафтову галузь України лихоманило, безперебійне постачання литовського пального дозволило «обскакати» багатьох конкурентів. «Галнафтогаз» разом з АТ Mazeikiu Nafta навіть утворив для цього спільне підприємство «Галнафта-Вентус» (з контрольним пакетом у литовської сторони).

Однак «литовський» період виявився не надто довговічним. Валютна криза в Україні призвела до серйозної заборгованості перед литовським партнером (за деякими оцінками, до 5 млн доларів). Деталі цієї історії покриті темрявою, однак наслідком її стало зникнення не лише «Галнафти-Вентус», а й самого ВАТ «Галнафтогаз» з паливного ринку України – через процедуру банкрутства за позовом підконтрольного Антонову ВАТ «Львівнафтопродукт».

Маркус Бюхель

Новий виток розвитку паливного бізнесу нашого героя пов’язаний з екс-прем’єр-міністром Ліхтенштейну та власником адвокатської фірми у Швейцарії, Маркусом Бюхелем. За офіційною версією, Бюхель знайшов і привів до Антонова іноземного інвестора. Партнери зареєстрували у Ліхтенштейні корпорацію Financial & Investment Energy Holding (F.I.E.H.) Establishment, яку той же Бюхель і очолив. Новостворена фірма, об’єднавши кілька нафтопаливних підприємств Західної України, створила на їх базі потужне підприємство «Концерн Галнафтогаз», яке і досі залишається флагманом бізнес-імперії Антонова.

Що криється за цією красивою історією? Найвірогідніше, що йдеться про поширену в той час схему легалізації капіталу, нажитого непосильною працею у непрості 90-ті. Схоже, що саме таким було завдання публічного європейського партнера з хорошою біографією.

До слова, невеличкий Ліхтенштейн у ті часи вважався чи не найбільшою європейською офшорною зоною, де ховали та «відбілювали» свої капітали фінансові «експерементатори» та аферисти з багатьох країн світу. Країна навіть перебувала у «чорному списку» Міжнародної групи з боротьби з відмиванням злочинних капіталів (FATF).

Отож, Маркус Бюхель, зробив свою справу і перейнявся іншими проблемами. А легалізований ним «чистий» «Концерн Галнафтогаз», керований уже справжнім власником, активізувався на ниві українського бізнесу. Криза кінця 90-х, яка розорила багатьох власників, пішла новому підприємству лише на користь.

Антонов впевнено дивиться у майбутнє

«Концерн Галнафтогаз» масово скуповував заправки регіону, створюючи власну торгову марку «ОККО». Перша АЗС під цим брендом з’явилася у Стрию в 1999-му. Наступного року великий автозаправний комплекс під новим брендом з магазином, кафе та автомийкою відкрився у Львові. З того часу паливний бізнес Антонова розвивався невпинно і незворотньо. Цьогоріч мережа «ОККО» налічувала уже понад 400 автозаправних станцій, входячи до трійки найбільших мереж АЗС України і маючи частку ринку у 18,6% ринку та річний оборот  у 30 млрд гривень. Втім, сам бізнесмен зізнається, що велика доля цих заправок зараз закладена різним інвесторам.

Паралельно Антонов налагоджував співпрацю і з реальним європейським капіталом. У 2001-му «Галнафтогаз» першим серед українських торговців пальним залучив кредит Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР). А в 2009-му Антонов задля залучення додаткового капіталу навіть уступив ЄБРР 20% акцій «Галнафтогазу».

Бізнес-імперія бензинового короля

Криза кінця 90-х посприяла не лише розвитку паливного бізнесу Антонова. Саме тоді він за допомогою партнерів починає скуповувати й інші недооцінені активи в Україні. Зокрема, саме тоді були придбані банк «Універсальний», страхова компанія та кілька хлібзаводів.

Фірмова “фішка” автозаправок ОККО – ресторани A la minute

Сьогодні різногалузеві активи Віталія Антонова об’єднані в бізнес-імперію під назвою OKKO Group. Окрім паливного сегменту його бізнес-інтереси розповсюджуються на сфери будівництва (компанії «Ваш дім» та «Прогрестехбуд»), страхування (СК «Універсальна»), фінансово-інвестиційну (лізингова компанія «Універсальна»), аграрну («ОККО Агротрейд»), хлібопекарну («Концерн Хлібпром»), харчування (ресторанів швидкого обслуговування під брендами A la minute, Pasta Mia та Meiwei), хімічної промисловості («Лінкс лабораторії), теплоенергетики (ГК «Енергозбереження»), сонячної енергетики (будівництво сонячних електростанцій у Радехові та на Вінничині), охоронного бізнесу (Агентство «Ефорт»).

Окрема варто згадати про девелоперський проект Віталія Антонова. Львівський офіс його компаній розташовано в адміністративному корпусі колишнього львівського заводу телеграфної апаратури – напівзакритого підприємства, що працював на благо радянської «оборонки». Це підприємство Антонов разом зі своїми партнерами, братами Гарапками, придбав на початку 2000-х, із зобов’язанням зберегти виробництво. До слова, партнери чесно виконували цю умову років з п’ять, а потім благополучно про неї забули. Заводські площі партнери розділили – у частині братів Гарапків тепер функціонує відомий у Львові торговий центр «Скриня», а в частині Антонова – офісні центри, що належать його девелоперській компанії «Бізнес-сіті Технопарк». До слова, немаленькі – це вісім корпусів із загальною площею понад 63 тисячі квадратних метрів.

Офіси «Бізнес-сіті Технопарку» розмістилися у колишніх заводських корпусах

Додамо, що Віталій Антонов і надалі продовжує шукати нові ніші на економічних ринках, зокрема з 2018 року зайнявся імпортом газу. Зважаючи на сучасні тенденції в автомобільній галузі, підприємець вносить корективи і в свій основний бізнес, доповнюючи мережу паливних заправок зарядними станціями для електромобілів.

Realpolitic Віталія Антонова

Віталій Антонов тримається осторонь від великої політики, і не намагається перетворити свій фінансовий капітал у політичний. Хоча так було й не завжди. У відносно далекому 2002 році бізнесмен зробив єдину у своєму житті спробу стати депутатом українського парламенту.  Знаючі люди стверджують, підбив його на цю авантюру ще один стриянин, тодішній губернатор Львівщини Михайло Гладій. Заради отримання  депутатства Антонов навіть вступив в очолювану Гладієм аграрну партію, яка входила у провладний блок «За єдину Україну».

Відкритим залишається питання, наскільки тісними були стосунки Антонова з Гладієм. Саме під час губернаторства «головного аграрія» на Львівщині стався стрімкий приріст мережі автозаправок компанії та початок її експансії на Схід, і багато хто бачить за цим підтримку губернатора. Хоча співпраця двох стриян могла бути скоріше ситуативною – Гладій в інтересах «ЗаЄдУ» шукав кандидатів, які б не тільки були б зручними для влади, але й могли забезпечити фінансування виборчої кампанії.

Михайло Гладій

Кампанія була «щедрою» для виборців, задіяні були і потужна фінансово-адміністративна підтримка, і не завжди джентльменські методи боротьби. Проте все це допомогло мало. Стрияни віддали перевагу брендові набираючої сили «Нашої України», в результаті її кандидат Ігор Осташ більш як вдвічі обійшов конкурента (55.37% проти 23.57%).

Поразка, схоже, відбила в Антонова бажання до прямої участі в політичній боротьбі. Про його діяльність в лавах аграрії відтоді теж нічого не чути.

«Мені було дуже цікаво, але я зрозумів: це не моє. Потрібно бути або добрим політиком, або добрим бізнесменом. Якщо людина бажає це поєднати, вона втрачає або в тому, або в іншому», – так Антонов спробував пояснити свою політичну індиферентність дещо згодом.

Чи не єдиним близьким до Антонова політиком в пізніші часи став колишній депутат-«регіонал» Віталій Хомутинник, який доводиться нашому герою кумом. У роки президенства Януковичв саме Хомутинника вважали головним лобістом Антонова у владних колах. У ті часи Хомутинник став ще й партнером по бізнесу Антонова, володіючи 15% в «Концерні Галнафтогаз». Хоча й невідомо, чи 2частка» Хомутинника була черговим залученням капіталу, чи банально використовувалась «регіоналами» для збору «офіційної данини». Як невідомо й те, хто став тим «міноритарним акціонером», який у 2014-му році за 70 мільйонів доларів придбав долю Хомутинника.

Віталія Хомутинника вважали лобістом Антонова у часи Януковича

Попри позірну політичну індиферентність, паливного магната час від часу не оминає спокуса в той чи інший спосіб долучитися до realpolitic. Так, у 2015 році він в оригінальний спосіб вирішив вплинути на перебіг виборів міського голови у рідному Стрию. Антонов пообіцяв у випадку перемоги у боротьбі за мерську посаду свого давнього бізнес-партнера Зіновія Карпінського перевести у Стрий діяльність «Концерну Галнафтогаз», наповнивши бюджет міста чималими податками. Проте стрияни на обіцянку не купилися, а відтак Антонов з чистою совістю умив руки.

Втім, зовсім не зважати на політику бізнесмену калібру Віталію Антонова не так уже й просто і у серпні 2018 року йому про це предметно нагадали. Тоді СБУ раптово провела обшуки в київському та львівському офісах «Концерну Галнафтогаз».  Формальною причиною стали підозри у продовженні роботи автозаправок компанії під брендом ОККО в анексованому Криму та на окупованих територіях Донбасу. Антонов доволі незграбно виправдовувався, що нібито його «підставили»  колишні співробітники концерну, які взяли заправки в оренду і не мали права на використання бренду. Підприємець також стверджував, що справу було інспіровано конкурентами з «тіньового» сектору паливного ринку.  Зрештою, навряд чи усі деталі цієї справи стануть надбанням громадськості, тому просто констатуємо факт –  у жовтні 2018 року постановою Генеральної прокуратури України кримінальне провадження було закрито.

Віталій Антонов та Андрій Садовий

Окремою темою є стосунки Віталія Антонава з львівським міським головою та лідером партії «Самопоміч» Андрієм Садовим. Якщо ще кілька років тому аналітики оцінювали їх як прохолодні, то зараз вони відмічають їх помітне потепління. Фінансовий інтерес Садового у такій «зміні клімату» очевидний, що стосується резонів Антонова, то вони складніші. Однак саме останнім часом зрушилася з місця давня «мертва» історія з будівництвом готелю на спірній ділянці у центрі Львова, яку підприємець придбав майже 20 років тому. Схоже, що саме у цій історії і варто шукати коріння цієї несподіваної «дружби».

Додамо, що Віталій Антонов, як і багато місцевих підприємців, не втримався від спокуси отримати дипломатичний статус. Він рано оцінив всі вигоди дипломатичної «парасольки» в українських умовах, конвертувавши у 1999 році свої бізнес-зв’язки з литовцями у посаду Почесного консула Литви у Львові. Консульство, до слова, розміщене на території офісу холдингу OKKO Group.

Гірськолижний курорт у Славському: Буковель-2 чи Нью-Васюки?

За рік після обіцянки перереєструвати «Концерн Галнафтогаз» у Стрию Віталій Антонов таки здійснив подібну акцію (хоча й у менших масштабах), перевівши дочірню компанію «ОККО-Рітейл» у гірське селище Славське Сколівського району. Цей хід мав значно прагматичніше пояснення: Антонов намірився збудувати у Славському другий «Буковель».

Славське. Тут Антонов хоче збудувати новий Буковель

Підприємець оголосив про намір перетворити Славське на всеукраїнський гірськолижний курорт екстра-класу, пообіцявши протягом кількох років збудувати понад 75 км гірськолижних трас на гірських вершинах поблизу селища.  До будівництва інфраструктурних проектів та відпочинкових комплексів планувалося також залучити широке коло українських та закордонних інвесторів. Початок реалізації проекту було заплановано на 2019 рік.

Бізнес-фантазії Віталія Антонова стали царським подарунком для Славського. Новозареєстрована компанія водночас в рази збільшила бюджет селища (внески «ОККО-Рітейл» формують до двох третин бюджету), а також почала вкладати кошти в дороги, вуличне освітлення, медичні установи.  Внаслідок цього наприкінці 2017 року Антонов без особливих проблем конвертував свої капіталовкладення у контроль за місцевою владою:  першим головою новоствореної Славської ОТГ було обрано його протеже Володимира Бегу.

У Славському потихеньку готуються до наприву туристів. Офіційним власником цього готелю є селищний голова Володимир Бега

Проте грандіозні плани будівництва екстра-курорту почали пробуксовувати уже на старті, напоровшись на земельні питання. Місцеві бойки, віддаючи належне красі ідеї і старанням селищного голови, наразі не поспішають розставатися з власною землею. Тож запланований для старту 2019 рік уже минув, а у компанії й досі не можуть спрогнозувати дату початку будівництва. Тож місцеві гумористи уже сиплять дотепами, шо проект Антонова може виявитися не новим Буковелем, а Нью-Васюками.

Утім, особисто Віталій Антонов певний результат внаслідок реалізації цього проекту уже здобув – у серпні 2019 року « за значний особистий внесок у соціально-економічний розвиток району» йому було присвоєно звання Почесного громадянина Сколівщини.

Юрій ЛОБАН

Обговорення