Невеличке, затишне містечко Розділ розташувалося на лівому березі Дністра між Миколаєвом і Ходоровом. З розбудовою промислового Нового Роздолу старий Розділ відійшов наче у тінь. Утім, переставши бути економічним центром, він залишився привабливим туристичним містечком, головна родзинка якого, безперечно, палацовий комплекс резиденції Жевуських-Лянцкоронських.

Звісно, шкода, що цей розкішний маєток сьогодні доведено до вельми неприглядного стану, хоча водночас не настільки, аби не можна було сподіватися на відновлення палацу. Тим більше маємо на Львівщині приклади, коли зусиллями активістів старі шляхетські маєтки отримують нове дихання.

Палац у Роздолі

Отож, розпочнемо з історії роздільського палацу. У 1631 році земський суддя Станіслав Жевуський одружився з Анною, донькою Яна Чернієвського, і онукою Матвія, першого власника міста. Тож Розділ Жевуський отримав як придане і п’ять поколінь маєток знаходився у власності його родини. Станіслав Жевуський побудував у Роздолі свою літню резиденцію у стилі класицизму. Від неї сьогодні залишився лише флігель.

Близько 1740 року Міхал Юзеф Жевуський побудував тут свою нову резиденцію. Це був кам’яний замок-палац, який за ім’ям дружини Міхала Юзефа Францишки із Цетнерів отримав назву Франкополь.У його побудові та оздобленні взяли участь кращі таланти того часу – архітектор Бернард Меретин, скульптор Ян Гетнер, маляр Шимон Яремкевич.

Загальний вигляд палацового комплексу. Вид пташиного лету

Палац був зведений у стилі французького ренесансу за зразком замків долини Луари. До наших днів дійшов інвентарний опис палацу із 1789 року. У ній маєток названо «замком» і охарактеризовано як споруда «фронтально звернена до міста». Поруч з палацом стояла скарбниця «старовинна, вибудувана на два поверхи і перекрита зведеннями».

Палац був оточений чудовим ландшафтним англійським парком з елементами французької течії площею близько 15 гектарів. У 1939 р. парк займав ціле узвишшя на горбку по сусідству власне з містечком Роздолом. Парк прикрашали кам’яні різьблені вазони, а також фігура озброєного лицаря. Екзотичні рослини в парку не вивелись навіть за останні 80 років безгосподарності.

Вхідний портал палацу

Після Жевуських маєток перейшов у власність Лянцкоронських, які володіли ним до 1939 року. У 1847 році Антоній Лянцкоронський почав реконструкцію палацу, яка здійснювалася під керівництвом відомого львівського архітектора Юліана Захаревича. Палац був добудований і розширений. У 1904 році французький архітектор Шарль Баужу об’єднав ці будівлі зі старим корпусом. До початку Першої світової війни за проектом архітектора Люнтваля, запрошеного із Сілезії було побудовано ліве східне крило палацу.

Гордістю палацу була розміщена у ньому колекція предметів мистецтва. Витоки унікальної збірки походять ще від Міхала Юзефа Жевуського, який звозив сюди предмети мистецтва із інших родових маєтків. Але саме за Кароля Антонія Лянцкоронського колекція настільки розрослася, що змагалася із колекцією самого імператора Франца Йосифа та, за оцінками, була третьою за розмірами та значимістю в імперії.

Бічний фасад та флігель

У Роздолі зберігалась велетенська (понад 120 тисяч екземплярів) колекція фотографій пам’яток мистецтва. Світлини були зроблені в кращих музеях світу. З цієї збірки близько 60 тисяч фотографій (граф подарував у 1929 р. Польській Бібліотеці.

Після Другої світової війни деякі полотна із зібранняЛянцкоронського (були серед них і роботи пензля знаменитих італійців Мазаччо та Учелло) спадкоємці продали до найвідоміших музеїв Європи та США, завдяки чому з’явилися кошти для створення Фонду імені Лянцкоронських, який із 1967 року фінансово підтримує польські культурні інститути.

Інтер’єр палацу на світлині поч. ХХ ст.

Були в палаці розкішна колекція зброї, східні килими і західні гобелени, фарфор, бібліотека у 20 тисяч, роботи Рафаеля і Рембрандта. Напередодні Другої світової війни багато експонатів було вивезено у Віденський палац графа Антона Лянцкоронського, де вони були реквізованими і унаслідок осіли у фондах Королівського палацу у Варшаві і краківського Вавеля. Предмети старовини, які залишились у Роздолі після націоналізації маєтку у 1940 році, були вивезені – читай вкрадені – і частково опинилися в ленінградському Ермітажі та Одеському археологічному музеї. Стараннями директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького декілька років тому маєток Лянцкоронських покинули останні раритети художньої колекції – мармурова фігура Марса II століття, антична скульптура жінки з жертовною чашею (II ст. до н.е.) і портрети римлянки, які довгі роки вважалися копіями старовинних скульптур, а сьогодні входять до збірки Львівської галереї мистецтв.

Ковані в’їзні ворота

Говорячи про знамениту роздільську колекцію, вартує згадати про її творця. Граф Кароль Лянцкоронський (1848-1933) – польський мистецтвознавець, письменник, мандрівник, кавалер ордена Золотого Руна, кавалер Мальтійського ордену. Лянцкоронськийпершим докладно описав старожитності Анталії, Аспендоса та інших древніх еллінських міст, які дослідив під час експедицій на південь Малої Азії у 1892, 1894 та 1895 роках. Граф брав участь в кругосвітній подорожі в 1898-1889 рр.

У радянські роки в колишньому палаці відкрили санаторій, який спеціалізувався на лікуванні захворювань органів травлення. Уже в часи Незалежності об’єкт продали київській фірмі, яка замість впорядкування, остаточно його дограбувала. 12 років тривали суди, аж поки санаторій, включно з палацом не повернули у державну власність. Після цього нарешті на Львівщині серйозно замислилися над порятунком пам’ятки. Наразі, щоправда, палац час від часу косметично рятують зусиллями активістів і волонтерів, однак не зникає надія на залучення коштів польських інвесторів. Тож очікуємо, бо без серйозних інвестицій долі палацу не позаздриш.

Англійський парк біля палацу

Колись розкішний маєток сьогодні доволі занедбаний. Автентичне оздоблення інтер’єру практично втрачено. Огорожа в багатьох місцях відсутня. Стіни порепані. Однак галереї все ще прикрашає фриз з медальйонами, в центрі яких голови олімпійських богів, а в колись унікальному парку й далі ростуть десятки екзотичних дерев.

«Путто з дельфіном» роботи Андреа дель Верроккіо

Хоча хтозна які сюрпризи ще може подарувати роздільський палац Жевуських-Лянцкронських тим, хто поставиться до нього з належною шаною. А на сюрпризи він здатен. Чого вартує хоча б уже легендарна історія з бронзовою фігуркою «Путто з дельфіном». Її знайшли на розташованому пункті прийому металобрухту. Якийсь волоцюга відшукав її на території старого маєтку і здав за… 24 гривні. Як з’ясувалося путто відлитий вчителем Леонардода Вінчі —Андреа дель Верроккіо (1435—1488). Ще 1550 року шанований мистецтвознавець епохи Відродження Джорджо Вазарі назвав «Путто з дельфіном» серед п’яти кращих робіт майстра. Скульптура, яку замовив свого часу П’єтро Медічі для вілли Кореджі, вважалася втраченим шедевром.

Хоча навіть якщо н6а території маєтку не буде більше знайдено ані антиків, ані шедеврів епохи Відродження, найкращий подарунок сучасники можуть зробити собі самі – відреставрувати розкішний роздільський палац, рекультивувати парк і насолоджуватися красою, створеною майже 300 років тому.

Олег СЕМЕНИШИН

Обговорення