Українці здавна були набожними людьми, а символом  вічних істин для них завжди була церква. Тож, не дивно, що церква у кожному селі і сьогодні залишається осередком духовного і культурного життя. Храм Успіння Пресвятої Богородиці в селі Бринці – Церковні вже 90 років об’єднує навколо себе парафіян, а служби в ньому не припинялись навіть у радянські часи.

Біля залізничної станції село Вибранівка змикається з селом Бринці-Церковні. В Бринцях –Церковних сьогодні проживає близько 300 людей. Навіть з назви зрозуміло, що церква у селі була споконвіку. Відомо, що Церква Успіння Пресвятої Богородиці тут була з 1762 року. В 1894 вона була перебудована і посвячена місцевим деканом. Тепер на місце старої церкви на цвинтарі в Бринцях- Церковних стоїть дубовий хрест.

Колись село Бринці-Церковні було окремою парафією, бо в акті церковної візитації з 1742 року зазначено, що парохом там був о.Теодор Ікалович. Він мав у Бринцях-Церковних 15 родин, в Загірних – 20, в Чижичах – 15. Отець Ікалович тримав цю парафію до 1761 року.

У 1763 році парафія Вибранівка належала до Бібрецького деканату і мешкали тут 166 українців та 32 поляки, а Бринці належали до Новострілищанського деканату. Виглядає так, що в час приєднання Галичини до Австрії, до парафії Вибранівки були приєднані сусідні Бринці Церковні, Бринці-Загірні і Чижичі. Таке приєднання було продиктоване практичними інтересами австрійської влади. Адже вона стала визначати рівень мінімального грошового утримання парохів.

4 лютого 1783 року власник Вибранівки Антон-Фелікс Лось презентував на парафію молодого священника о. Іллю Марцинкевича. В час Речі Посполитої керівництво УГКЦ призначало на парафії тих, кого обирали власники маєтків. Невідомо як склалася доля о. Марцинкевича, але вже восени 1798 року парохом  був записаний о. Яків Ікалович. Він міг бути сином або внуком колишнього пароха з Бринців. Можна здогадуватись, що в цей час вже відбулося з’єднання Бринців-Церковних і Вибранівки в єдину парафію. Весною 1799 року парохом вже був о. Яків Мартинович.

У вересні 1803 року парохом Вибранівки після смерті о. Андрія Головацького був поставлений о. Михайло Гаварецький. Саме він перший покинув Вибранівку від початку свого служіння тут і оселився у Бринцях-Церковних. Після нього в Бринцях мешкали і його наступники. В 1816 році в Бринцях був збудований дім для школи. Спочатку його дали в оренду і тільки через два роки парохові вдалося повернути будинок. Надалі парохи Вибранівки жили у Бринцях постійно. Тому в 1937 році коло парафіяльної хати був великий сад, в якому було близько 80 дерев.

У 1839 році у Бринцях-Церковних проживало 192 греко-католики, в Вибранівці 177, Бринцях-Загірних – 309. До парафії відносились і Чижичі. Парафія була розкидана, але не чисельна. Хоч Вибранівка вважалася центром парафії, у ній парох мав найменше вірних.

У 1848-49 роках парафію обслуговував о. Петро Мацкевич. Він доїжджав з Великих Глібович і не мав часу дбати про чотири села парафії Вибранівка. Тому консисторія підшукувала сюди кандидата на пароха, що було нелегкою справою, бо не кожен священик хотів йти на таку важку парафію. Адже з енциклопедії-довідника «Географі́чний словни́к Королі́вства По́льського та інших слов’янських теренів», дізнаємось, що наприкінці 19 століття в Бринцях-Церковних проживало 462 людей. З них 350 – були греко-католиками, 81 – римо-католики і 31 – єврей.

У 1849 році парохом у Вибранівку був призначений о.Григорій Туркевич. Він прибув у Вибранівку з Ліщина.

Коли у 1860 –х роках відбувалося будівництво залізниці Львів-Чернівці, то під неї було забрано частину церковних земель (найбільше в Бринцях – Церковних). За це церква отримала згодом відшкодування в сумі 467,75 зр ( золотий рунський – австрійська грошова одиниця, яка використовувалась в Галичині до 1896 року).

Ще влітку 1891 року помічником о.Туркевич став о.Мар’ян-Микола Литвин. Він став завідувачем парафії, але вже в квітні 1894 перейшов у парафію Бібщани на Золочівщині. Тоді парохом був призначений о.Володимир Дорош.

31 січня 1905 року в Бринцях – Церковних померла Катерина Прийма. Перед смертю вона заповіла 160 корон на будівництво нової церкви в селі. Її крок підштовхнув односельців до дії і вже 16 січня 1907 року церковний комітет ухвалив розпочати будівництво нової церкви. Оскільки в селі не було відповідного місця, то вирішили будувати поруч старої на церковному городі. Отець Дорош погодився відступити 0,75 морга городу на це, але при умові, що консисторія додасть йому платні за втрачений дохід з городу. Але консисторія вирішила, що громада має викупити цю землю в церкви.

Така «патріотична» позиція церковної верхівки була немов холодний душ для церковної громади, але не заморозила доброї ідеї. Люди хотіли мати нову церкву і почали її будівництво аж 1913 року і до зими вивели мури на висоту 5 метрів. Та почалась перша світова війна і будівництво довелось зупинити.     Відновились роботи наприкінці 20-х років. Тоді із поважних господарів обрали церковний комітет. Організаційними  питаннями і будівництвом займався пан Прудиус та Іван Совин. Старожителі села розповідають, що на будівництво церкви збирали кошти всім селом. Часи були важкі і люди здавали що могли, навіть корови продавали. Робили все вручну, а матеріали возили фірами.

????????????????????????????????????

В ті часи при церкві діяло велике «Братство тверезості», яке у всій парафії з чотирьох сіл мало 570 членів. Виникло братство, ймовірно, з ініціативи отця Дороша і підривало добробут місцевих шинкарів.

До 1924 року Бринці – Церковні та Загірні були виділені в окрему парафію, але це не змінило нічого в житті людей, бо й надалі всі церкви обслуговував парох, що жив у Бринцях – Церковних.

У 1930 році патроном церкви був д-р Степан Істерович, який мешкав у Городенці. Парох далі мешкав в Бринцях – Церковних. Разом на парафії було 1935 вірних, з них 550 було у Бринцях – Церковних. Праці в нього вистачало, бо крім 4 церков мав ще 3 школи і навчав дітей основ християнства. Але в цілому парафія була важкою, бо в чотирьох селах було 477 римо-католиків та 500 юдеїв, тобто чужинці становили 44% населення.

Володимир Дорош був парохом до 31 грудня 1932 року, коли його життя обірвалося у віці 68 років. В церковному шематизмі зазначено, що він похований в Бринцях-Церковних. Завідувати парафією в 1932 році був призначений о.Теофіль Бемко, який був тут до 1935 року.

Тим часом консисторія провела конкурс на парафію Вибранівка і презенту на парафію отримав о.Михайло Романишин з Суходолу, але сюди не поспішав. Крім того, частина парафіян з Бринців – Церковних і Вибранівки погрожували не пустити його в село і висилали проти нього листи до Львова.Під тиском обставин о.Романишин відмовився від наданої парафії.

1 квітня 1935 року завідувачем парафії став о.Теодор Чаниж, який приїхав з села Надіїв біля Долини. Можливо, родина Дорошів відіграла якусь роль в тому, що о.Чанижа призначили до Вибранівки. О.В.Дорош був його земляком, а батько о.Володимира хрестив о.Чанижа.

Через національно-усвідомлюючу громадську працю в парафії його переслідувала польська влада. Міністерство внутрішніх справ Польщі зробило застереження проти призначення о.Чанижа, кому консисторія формально мусила призначити його завідувачем парафії, а не постійним священиком. Тільки після смерті Й. Пілсудського польські чиновники пом’якшили режим для українців і в 1936 році о.Чаниж склав присягу як парох.

23 лютого 1939 року польська влада в Бібрці судила о.Теодора Чанижа за українізацію метрик народження. Тобто він писав українські прізвища на «-ський». Так, як вони звучали, а не так, як вимагали поляки з закінченням на «-скі». Разом з ним судили о.Степана Королюка з Дев’ятник і о. Зеновія Кузьмовича з Соколівки. Всі отримали три місяці арешту, але апеляційний суд у Львові збільшив їм кару у 2 рази.

Насувалась війна і польська поліція мусила проводити профілактичну роботу, арештовуючи налаштованих проти влади людей. 29 липня 1939 року польська поліція  з невідомих причин арештувала о.Чанижа і відвезла до Львова, але згодом відпустила. 19 жовтня 1940 року НКВД арештувало о.Чанижа. Спочатку його утримували у Дрогобицькій тюрмі, а на початку 1941 вивезли в Сибір.

Після арешу о.Чанижа консисторія 15 листопада 1940 року призначила завідувачем парафії о.Романа Бялецького.

Тим часом дружина о.Чанижа, яка залишилась жити у Бринцях – Церковних, влаштувалася вчителькою в місцеву школу, а її син першим записався в піонери.

Коли о.Бялецький пішов з парафії в село Чижиків, то замість нього був призначений 15 серпня 1941 року о.Степан Ліщинський, завідувач карпатської парафії Завій. Але він сюди так і не прибув.16 вересня 1941 року грамота на парафію була виписана о.Семену Чернишу з Яворівщини, а через три дні сюди попросився о.Володимир Фурикевич родом з Вибранівки. Видно, що і о.Черниш відмовився від парафії і 20 вересня сюди послали о.Івана Купину з Ляшок Мурованих.

12 жовтня 1941 року завідувачем парафії призначили о.Івана Зраду. Перед цим до консисторії надійшов лист від громади, в якому люди просили пароха для парафії, бо чотири села з трьома церквами залишились без духовного проводу.

Оскільки о.Зрада не хотів віддавати половини доходів Єві Чаниж, то вона спровадила додому ввечері польську допоміжну поліцію, які побили отця і йому довелось серед ночі втікати з дому. Він не хотів віддавати доходів, бо і сам у війну втратив своє майно. 3 травня 1943 року за наказом консисторії о.Зрада був звільнений від завідування Вибранівкою і отримав посаду сотрудника в Станківцях, однак тамтешній парох сказав, що сотрудника не потребує і о.Зрада мусив повернутись в Вибранівку. Він змушений був змиритися з Євою Чаниж і віддавати їй під її постійним тиском визначену суму доходів.

В січні 1944 о. Зрада був звільнений, а 26 лютого завідувачем парафії став о. Гнат Козак. Він отримав від вдови о. Чанижа три кімнатки, хоч мав родину з семи осіб. Вдова знову домагналася половини доходів з парафії, як дружина репресованого священника, а о. Козак не хотів давати більше третини. Ти часом 15 травня 1944 року з Бринців – Церковних надійшла скарга до ординаріату з вимогою забрати звідси о.Козака, бо «не дає доходів дружині нашого любимого Чанижа» і повернути о.Зраду. Під таким тиском отець був змушений піти на поступки Є.Чаниж. Отець Козак пробув у селі 2-3 роки, а куди пішов потім невідомо. В селі про нього говорили, що був бездоганним священником.

Цікаво, що громада сіл Бринці – Церковні і Вибранівка після повернення Червоної армії намагалася визволити о.Чанижа з більшовицьких рук і писали листи до митрополита  Йосифа Сліпого.

З приходом радянської влади у 1946 році греко-католицька церква на західноукраїнських землях була ліквідована. Замість неї було утворено Львівську митрополію Російської православної церкви. Багато храмів у той час було зачинено, а культові приміщення передавалися місцевій владі під господарські будівлі. Так сталось з церквою в селі Вибранівка, що є пам’яткою архітектури національного значення, церквою в Бринцях-Загірних, Борусові, костелами в Березині і Чижичах. Церква в Бринцях-Церковних довгий час була єдиною діючою в окрузі. Місцева мешканка С.Чутко каже, коли була дитиною, ходила до цієї церкви разом зі своєю мамою. Вона згадує, що прихожан там завжди було багато, бо ходили з сусідніх сіл.

У післявоєнні роки парафію обслуговували священники, які доїжджали з інших парафій. Від 1950 року тут служив о.Олексій Шараневич. Він помер 18 червня 1958 року і похований в Вибранівці.

Після нього, з 1958 року парохом був о.Володимир Слободян, який прослужив на парафії найдовше – 40 років. Місцеві кажуть, коли храм тільки освятили, то не було іконостасу, його встановили вже за радянських часів, коли настоятелем був отець Володимир Слободян. Наповнювали церкву потрошки. Деякі образи намалював місцевий художник-аматор Іван Задурський. Частину ікон голова церковного комітету Михайло Оброцький замовляв у художника з Нового Роздолу.

Довгий час в церкві зберігались образи, чаші і книги з церкви с. Вибранівка, поки та була на ремонті.  Однак, після її відкриття, все повернули назад. На щастя збереглось декілька образів, які залишились ще зі старої церкви. Частина з них висить над входом до церкви. Старим і цінним є образ Успіння Пресвятої Богородиці. В церкві є псалтир 1915 року, а також 1945-го, на якому написане прізвище Кравець. Отець Дмитро розповів, що колись один із переселеців з Польщі, який проживав у Вибранівці, працював в церкві дяком. Цей псалтир залишився від нього. Цікавим є факт, який відзначив ще о.Чаниж, що в церкві села Вибранівка є антимінс, виданий єпископом Львом Шептицьким 1850 року, але на ньому написано, що виданий для церкви «Успення Пр.Богородиці». Отже невідомо звідки він потрапив до церкви, можливо саме з Бринців. Церковні книги парафії пропали і архіву нема. Новий архів, який існує до сьогодні, розпочав отець Олексій Шараневич.

Отець Дмитро Костів прийшов на парафію в Бринці-Церковні в 1992 році і був сотрудником о.Володимира  Слободяна, який на той час був вже стареньким і через п’ять років помер. Ще через рік парафію розділили. 26 липня 2020 року отець Дмитро Костів відсвяткував свій 70 ювілей. Родом з села Вільхівці Жидачівського району, він майже тридцять років  віддав парафії в Бринцях-Церковних, та храму Пресвятої Трійці села Бринці – Загірні, де здійснює духовну опіку мирян.

У 2012 році, незважаючи на складне матеріальне становище, парафіяни села разом з парохом збирали кошти, щоб спільними зусиллями взятися до відновлення сільської святині. В церкві перекрили купол та дах, зробили фасад, а нещодавно – встановили бруківку.

Багато років головою церковного комітету був Михайло Оброцький. З його ініціативи біля церкви в 1980 році встановили фігуру Матері Божої. З нагоди 2000 – ліття о.Дмитро Костів ініціював біля церкви встановлення дерев’яного хреста, який через десять років замінили на новий металевий.

В березні 1945 року загін УПА у селі Бринці-Церковіні потрапив у засідку, організовану вибранівським гарнізоном НКВД. Відступаючи до Бринець-Загірних загинуло чотирнадцять повстанців, на місці загибелі яких у 1990-х роках насипано братську могилу. Серед похованих вдалося ідентифікувати одинадцять повстанців: Івана Візного, Петра Візного, Василя Дякуна, Івана Жовніра, Михайла Козачка, Михайла Дякуна, Миколу Левицького, Івана Кучера, Михайла Сисака, Івана Яруша та Григорія Продиуса. Нещодавно розпочали роботу з відновлення братської могили на місцевому цвинтарі.

Не зважаючи на нечисленне населення, місцеві жителі підтримують багаторічні традиції своїх предків. В селі збереглась традиція гуртом ходити і колядувати на церкву. «Колись так було і ми продовжуємо далі. Раніше збиралось  до двадцяти людей, тепер набагато менше», – каже місцева мешканка С.Юревич. Крім цього зберігається традиція на Великдень, коли встановлюють в церкві Гріб Господній, молоді хлопці одягаються в форму римських воїнів і охороняють його.

Під час святкування 80-ти літнього ювілею церкви службу відправляв Владика Йосиф Мілян – єпископ-помічник Київської Архиєпархії УГКЦ.

8 червня 2017 року внаслідок ворожого мінометного обстрілу у зоні АТО біля населеного пункту Катеринівка Попаснянського району Луганської області загинув уродженець села Бринці – Церковні боєць «Залізної бригади» Михайло Березка. На його похороні був присутній Владика Богдан Манишин.

Декілька років тому приїжджала настоятель монастиря отців Василіян сестра Натаниїла разом із сестрами служебницями, які організували для дітей гаївки та проводили навчання.

В 2012 році в церкві проходив фестиваль церковних хорів Стрийської єпархії, а у вересні 2018 року ІІ Фестиваль духовної пісні Ходорівської ОТГ «Хваліте Господа з небес».

Зараз в церкві діють спільноти Матерів в Молитві, головою якої є Марія Гаркала та братство Матері Божої Неустанної Помочі, яке існує в україні ще з 1927 року.

Вихідцями з Бринців-Церковних також є отці Микола Шиманський, Ігор Дмитерків,Петро Івасик, диякон Михайло Продиус, який зараз  відправляє при  Блаженнішому Святославі в Патріаршому соборі Вознесіння Господнього.

Оля КАРАЧЕВСЬКА 

Обговорення