Мало хто знає, що ікони в розкішному, новозбудованому храмі Володимира і Ольги у Ходорові, внутрішній розпис церков в Дулібах і Вовчатичах – справа рук нашої краянки, художниці Наталії Корпанюк-Синишин. Загалом у її творчому доробку близько тисячі картин та ікон, а географія робіт шириться всією Україною. Величні лики святих не залишають нікого байдужим, а  майстерність та відчуття духовної краси є головним супутником її творчості.

Наталя народилася 4 серпня 1978 року в містечку Веймар у Німеччині. Ще будучи дитиною переїхала з батьками в Ходорів, де і минуло її дитинство. Навчалась в школі №2, яку закінчила в 1993 році. Після школи було навчання за спеціальністю «дизайн» в Львівському державному коледжі декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша та Академії мистецтв.

Розпочинала малювати з портретів своїх друзів.

«Малювала в подарунок і мені це дуже подобалось, – розповідає Наталя. – Але закінчила музичну школу за класом скрипки і спершу планувала стати музиканткою.  У випускному класі школи таки вирішила, що буду пробувати вступати в художній коледж. Почала вчитись і мені сподобалось».

Після закінчення академії дівчина на рік поїхала в Німеччину, де працювала над дизайном інтер’єрів, а також займалась живописом у жанрі портрету та пейзажу. Тому багато її робіт знаходиться за кордоном, зокрема в Німеччині, Італії, Польщі, Канаді та Бельгії. Далі було повернення в Україну, заміжжя і народження першого сина.

«Тоді почалась моя церковна творчість, яка триває майже двадцять років до сьогодні», – згадує жінка. – Малюю як окремі ікони, так і роблю розпис, хоч моя спеціальність – дизайн, а не іконопис. Я роблю проект, де і який образ має бути, як він має бути обрамлений. Проект передається в столярний цех, тоді кожен береться за свою частину, в роботу вступає ціла команда професіоналів, які роблять різьблення, столярку, іконопис. В нас є своя столярна майстерня, свій дружній сімейний колектив, до якого входять мої мама і тато».

Розпис церкви – процес, який триває не один місяць.

«Працюємо паралельно на декількох об’єктах. Адже на одну церкву йде близько двох років. Хоч деякі роботи можуть займати і три, і чотири роки, по – різному, – продовжує мисткиня. – Розмальовуємо церкви по всій Україні. Здебільшого це храми Львівщини, оскільки я звідси походжу. Однак, наші роботи є в Полтаві, Івано-Франківську, Вінниці. Нещодавно закінчили оформлення інтер’єру церкви в селі Гранки Кути біля Нового Роздолу. Паралельно робили інтер’єр в Дулібській церкві».

Працювала команда і над церквою Володимира і Ольги в Ходорові.

«Робили престол, це мій проект, також є мої ікони. Вже є готовий проект для іконостасу, але зараз роботи зупинились, бо будують дзвіницю. Можливо згодом продовжимо», – каже Наталя.

До речі, церков, схожих до новозбудованої  ходорівської, художниця не бачила ніде, за винятком однієї в Києві, збудованої за проектом того ж архітектора О. Матвіїва.

Що стосується цін на розписи, то тут все узгоджується індивідуально.

«Деякі церкви можуть замовляти ікони на липовій дошці, інші використовують дешевші матеріали. Так само і позолота: якщо використовується натуральне золото, то прослужить мінімум сто років, якщо використовується імітація, то гарантія на 20 років. Тому моя думка – краще робити довше, але якісно. Наприклад, в церквах в Новому Роздолі і в Ходорові використовувалось чисте золото, – пояснює Наталя. – Багато залежить і від того, в якому стані церква – чи є добра вентиляція, або багато вологи. В залежності від ситуації формується бачення цілісного об’єкту, яким він буде в майбутньому. Люди роблять свою пропозицію, я прислухаюсь, але можу порадити щось своє. Звичайно, бувають потім якісь корекції, але, щоб замовнику зовсім не сподобалась робота, такого не було. Пригадую свій перший іконостас в церкві в одному з сіл біля Бурштина. Намалювала над входом євангелістів і зробила їм довгі бороди. Священик коли побачив, то сказав, що йому все подобається, але бороди треба підстригти. Я трохи переробляла. Це було один єдиний раз».

Взагалі, робота над образом в новозбудованій церкві і старій, де є реставрація, відрізняється. Адже якщо в старій церкві є збережені розписи, що залишаються, то треба притримуватись такого ж стилю:

«Буває, що ми робимо новий іконостас. Або реставруємо дерев’яну частину, а ікони в такому стані, що вже не відновлюються. Треба, щоб нове і старе поєднувалось разом, а якщо це новозбудована церква, то завжди є бажання втілити щось нове. Взагалі ідеї виношуються роками, визрівають, поки  не втіляться в життя. Хочеться зробити щось нетрадиційне, щоб підходило сучасній архітектурі. Більше того, завжди цікаво втілювати свої ідеї, ніж переробляти одне і те саме».

За час своєї роботи, художниця помітила зміни, які торкнулись церковного розпису. Вона каже, що раніше люди сприймали тільки реалістичні ікони. Сьогодні в церквах можна побачити і модерні тенденції.

Наталя з чоловіком мають в Івано-Франківську студію, де вчать дітей малювати і готують до вступу абітурієнтів. На запитання чи кожен може малювати ікони відповідає, зі свого досвіду, ні.

«У Франківську є  Інститут прикладного мистецтва Прикарпатського  університету ім. В. Стефаника  і я пробувала працювати з студентами, які закінчували навчання. Вирішила спробувати взяти навчених студентів, було цікаво на скільки вони можуть малювати. Приходило багато, але 80% з них відсіялось. З тими, хто залишився, ще треба було довго працювати. Виходить, що їх вчать одне, а в реальному житті є попит на інше. Зараз мало хто вчиться, щоб писати ікони», – резюмує Наталя.

Нещодавно художниці запропонували розписувати церкву в Києві, малювати по стінах. Наталя змушена була відмовитися, бо така робота може зайняти два роки, а в неї є однорічна донечка, яку вона не хоче залишати на довго без материнської опіки.

Оля КАРАЧЕВСЬКА

 

Обговорення