Не маючи власної держави, українці століттями змушені були воювати у складі армій чужих імперій і держав. Б’ючись відважно на полі бою, не шкодуючи ні своєї, ні чужої крові, вони приносили здобутки чужоземним володарям, однак в той же час прославляли і свій український героїчний народ.

За австрійської влади на честь геройської звитяги галицьких українців «Стрийського 9-го полку піхоти» у 1859 році у Стрию в парку «Вільшина» (нинішній парк Шевченка) було встановлено монумент, знесений у 20-их роках минулого століття уже польською владою. З ініціативою відновлення пам’ятника виступив знаний львівський дослідник, голова археологічної комісії НТШ ім. Тараса Шевченка Микола Бандрівський, який є уродженцем Стрия, закінчив тут СШ №8 і каже, що йому небайдужа історична пам’ять рідного міста.

«Військовий пам’ятник було встановлено нашим землякам зі Стрийщини, які вкрили себе славою героїв під час найжорстокішої битви Європи у ХІХ столітті, яка увійшла у всесвітню історію під назвою «битви під Сольферіно і Мандженто» у 1859 році. Тоді, під час австро-італо-французької війни під цими двома італійськими містечками зійшлися у кривавому двобої дві найсильніші армії того часу: австрійська і франко-сардинська коаліція. Австрійська до бою виставила понад 119 тисяч військових і 752 гармати, а франко-сардинська близько 118 тисяч і 592 гармати», – розповідає Микола Бандрівський.

Микола Бандрівський

«Обидві сторони, під Сольферіно і Мандженто, понесли важкі втрати: австрійці у цій битві втратили близько 22 тисячі вбитими, пораненими, зниклими безвісті та полоненими, а французько-сардинська коаліція втратила тоді близько 18 тисяч. Причому, найбільших втрат Стрийський дев’ятий полк піхоти зазнав 4 червня біля міста Мандженто, де із 1300 загиблих, 408 рядових були саме з нашого галицького підрозділу. Ще 80 галицьких жовнірів (рангом нижче фельдфебеля) полягло у битві під Сольферіно 24 червня того ж року», – продовжує розповідь Бандрівський.

Ось, як описував легендарну битву очевидець: «…Найжорстокіший бій розпочався якраз ополудні. Сонце пекло немилосердно і люди страждали від голоду і спеки. Колони у зімкнутому строю кидалися одна на одну як бурхливий потік, який зносить все на своєму шляху. Полки французів ланцюгом навалювалися на численні колони австрійців, які стійко, як залізна стіна, витримували той натиск. Солдати скидали з плечей ранці, щоби ті не сковували рухів під час штикової атаки. На місце розбитого батальйону тут же підходив інший. За кожний пагорб, за кожне підвищення йшов запеклий бій. Французькі війська штурмували висоти і під градом австрійських куль і бомб з дикою відвагою карабкалися на стрімчаки і скелясті схили. Французька картеч робила страшне спустошення в австрійській армії, але їх ряди знову і знову поповнювалися. Французька гвардія билася з дивовижною відвагою. Стрільці і піхотинці також їй не поступалися. Французька кавалерія атакувала австрійську. Навіть, коні, роздратовані різнею, кидалися на неприятельських коней і люто їх кусали, поки вершники рубалися між собою. Жорстокість і взаємна лють були настільки вражаючими, що солдати, коли закінчувалися боєприпаси або зломивши рушниці у штикових атаках, билися врукопашну і добивали одне одного камінням. Хорвати різали всіх, хто їм траплявся під руку, добиваючи поранених прикладами, а алжирські стрільці, звірства яких командири ніяк не могли стримати, добивали помираючих австрійських офіцерів і солдат. Оскільки, коні не могли здійматися крутими схилами, замість них впрягались гвардійські гренадери. Ці ж гренадери під вогнем австрійців доставляли артилеристам снаряди, утворивши живий ланцюг від ящиків, які залишись на рівнині, до гармат. Під час штурму гори Фонтана алжирські стрільці понесли жахливі втрати, їх полковники Лор і Ерман були вбиті, як і більшість офіцерів. Бажаючи відомстити за своїх вбитих, вони люто кидалися на ворогів зі скаженістю африканців і з фанатизмом мусульман…».

Битва під Сольферіно і Мандженто. Картина невідомого італійського художника

«В пам’ять про цю знаменну подію, у стрийському парку «Вільшина» (сьогодні парк Тараса Шевченка), за проектом архітектора Кипріяна Годебського, у 1862 році був встановлений пам’ятник, чи, радше, невеликий військовий меморіал у вигляді скульптурної композиції висотою 4,5 метрів, яку складали знамена і геральдичні щити з військовими емблемами в оздобленні дубового листя. На щитах був викарбуваний напис: «Нашим братам по зброї, які загинули на полі Честі у битвах під Мандженто і Сольферіно. На вічну пам’ять від офіцерського корпусу 9-го полку піхоти Гартмана-Клярштайна». Уся центральна композиція, яку виготовили з дрібнозернистого пісковика і до якої вели центральні сходи, була оточена 8-ма гладкоствольними гарматами», – продовжує розповідь дослідник.

У 1920-их роках польська окупаційна влада демонтувала цей пам’ятник, розібравши навіть п’єдестал на якому той стояв. За свідченням тогочасної періодики, залишки цього пам’ятника були скинуті на території місцевої частини польського гарнізону, звідки потім зникли. Дві гармати, із згаданого пам’ятника, по війні, вдалось відшукати і у 1965 році вони були встановлені перед фасадом Стрийського краєзнавчого музею «Верховина», де зберігаються й досі.

Пам’ятник героям битви під Сольферіно і Мандженто у Стрию на старій поштівці

«Ці, гладкоствольні 12-ти фунтові гармати були вилиті у 1849 році у ливарні міста Маріацель у Штирії, на південному сході Австрії. Ще дві з тих восьми гармат, що стояли біля стрийського пам’ятника,  до нашого часу збереглися у Самборі, нещодавно їх перемістили під Ратушу на площу Ринок. Отже, половина гармат зі згаданого військового пам’ятника в Стрию, вціліла і може стати основою для відновлення даної меморіальної композиції, в цілому», – наголошує Микола Бандрівський.

«Чому, цей пам’ятник у Стрию, слід відновити? Тому, що у тій – найкривавішій, за все ХІХ століття, битві Європи, смертю героїв полягли пів тисячі галицьких українців зі Стрийщини, які воювали за інтереси своєї тодішньої Вітчизни. Гадаю, відновлення цього пам’ятника у Стрию буде виявом пошани до геройства наших галицьких українців, які, на сьогоднішній день, незаслужено забуті і нашою наукою, і кожним з нас, зокрема», – вважає ініціатор відновлення монументу.

На думку Миколи Бандрівського, аби ідея не згасла, як багато інших, її треба широко обговорити з ініціативною громадськістю у Стрию, а також винести на обласний рівень.

Гармати з колишнього пам’ятника біля Стрийського краєзнавчого музею

Зрештою, відновлення пам’ятника не лише приверне до Стрия додаткову увагу туристів, а й нарешті зможе дати поштовх до наведення порядку в історичному парку, запущеність якого вперто ігнорує міська влада, попри численні звернення стриян.

P.S. До речі, як нагадує Микола Бандрівський, зі згаданою битвою під Сольферіно пов’язана поява, всім знаного, міжнародного Товариства Червоного Хреста (у 1863 році швейцарський підприємець Анрі Дюнан, який був свідком тої битви, спільно з Густавом Муаньє, створили організацію під назвою «Міжнародний Комітет Червоного Хреста» Причому, за емблему цієї організації був вибраний швейцарський прапор, на якому червоний колір поля, було замінено на білий, а колір білого хреста – на червоний.

P.S. У битвах під Мандженто і Сольферіно брав участь і знаменитий український поет і просвітитель Юрій Федькович, який написав у ці буремні дні свої перші вірші.

Андріан РОМАНЧУК

 

Обговорення