П’ятого травня головна прокурорка Львівщини Ірина Діденко повідомила, що поліція зареєструвала кримінальне провадження за фактом пошкодження історико-культурного заповідника «Стільське городище» у Миколаївському районі на Львівщині, яке є пам’яткою археології національного значення.

«За фактом пошкодження пам’ятки археології національного значення «Городище» розпочато кримінальне провадження за ч.3 ст.298 КК України (пошкодження пам’ятки національного значення)», – повідомила Ірина Діденко.

Як повідомляв учора ОКРУГ СТРИЙ, у селі Дуброва на території заповідника «Стільське городище» місцеві мешканці самовільно, без жодних погоджень взялися споруджувати каплицю з фігурою Матері Божої, в результаті чого відбулося суттєве втручання в історичний ландшафт. Жодні зауваги, висловлені керівництвом заповідника, до уваги не бралися ані ініціаторами зведення каплички, ані місцевою владою, включно з керівництвом Тростянецької ОТГ.

Справжній шум розпочався лише 4 травня після низки різких виступів у соцмережах. Першим опублікував фото Володимир Беньо, який зазначив, що місцеві селяни замість того, аби розвивати вагомий туристичний центр, і досі використовують  печери для зберігання картоплі.

Інформаційна табличка поблизу городища білих хорватів

«Яка Ваша точка зору, чи нормально, що на території пам’ятки археології, на найпомітнішому місці, посеред краєвиду, за якихось надцять метрів від печер забабахали постамент з бруківки і капличку, як капітальну споруду?! Нічого не маю проти поклоніння і віри, але не зовсім зрозумів доцільність таких дій місцевої влади і чомусь зразу подумав про Європу і що будучи у схожих місцях, ніколи нічого подібного не бачив, а навпаки намагання зберегти автентичність місця.

Замість того, щоб створювати більшу привабливість до туристичної атракції, бо справді подивитись там є що, заманювати туристів та заробляти на цьому всьому селу кошти на будівництво доріг, дитячих майданчиків та інфраструктури, люди і далі використовують печери, як погреби для зберігання картоплі, дорога ґрунтова і не бачила асфальту, а вже як писав, на горі , де мало б висіти велике графічне зображення і довідка для туристів, стоїть свіжа капличка Матері Божої…. Може я чогось не розумію, але скільки можна ставити «каплички» і не думати за якісь комплексні речі?», – написав Володимир Беньо.

Як вказано на сторінці ГО «Львівське Опілля» у Фейсбуці, жодних дозвільних документів на роботи місцева громада не отримала.

«Майже 2 тижні ведуть будівельні роботи – проводять масштабні насипи грунту та встановлюють фігуру Матінки Божої впритул до Стільського Городища. Роботи не є санціонованими ані місцевою ОТГ, ані відповідальними за збереження історичної спадщини органами обласної влади. При цьому, жодної реакції з боку обласної влади досі немає», – сказано в повідомленні.

Печери Стільського городища

Наступного дня обласна влада, щоправда опам’яталася: ОДА звертається до правоохоронців та Міністерства культури і створює комісію з розслідування інциденту. Похвально, що відповідальні чиновники на Винниченка у Львові хоч соцмережі читають. А от ідея з комісією не викликає нічого іншого, крім саркастичної посмішки. Так і хочеться поцікавитися: панове чиновники, а який вислід діяльності вашої комісії, яка розбиралася із знищенням фресок Буцманюка–Сосенка у Славському?

Щодо місцевої влади, то керівництво Тростянецької ОТГ, як було зазначено вище, відмовчується, натомість староста села Андрій Васильковський прокоментував ситуацію ZAXID.NET: «Це ініціатива місцевих жителів, молодих хлопців, які вирішили зробити такий внесок у село. Там немає ніяких спонсорів, бюджетних коштів, це чисто молоді хлопці з села зібрались і вклали свою працю і кошти», – сказав Андрій Васильковський.

Андрій Васильковський не вбачає нічого дивного у тому, що місцеві самовільно вирішили встановити скульптуру Матері Божої на території заповідника, проте каже, що цей випадок розглянуть у сільраді та вирішать, як реагувати.

Насправді ситуація виглядає патово. З одного боку, потрібно якось виходити із ситуації. З іншого – ну не віриться, що капличку будуть демонтувати, а місцевим мешканцям дадуть по п’ять років. Зрештою, треба визнати, що встановлення каплиці – далеко не найбільша проблема для Стільського городища. І проблеми ці, слід визнати, добре задавнені, хоч постановою Кабінету Міністрів 2001 року об’єкт внесено до реєстру нерухомих пам’яток історії та культури, Незважаючи на те, що Стільське городище вже давно стало популярним туристичним об’єктом, серйозних наукових робіт там так і не проводилося. Одного ентузіазму Ореста Корчинського, археолога, керівника Верхньодністрянської археологічної експедиції НАН України, який досліджує давнє городище ще з 1981 року, та інших прихильників легендарної столиці «Великої Хорватії» явно замало. А грошей на ґрунтовні дослідження ніхто не виділяє.

Власне наскільки важливим для розуміння нашої праісторії є Стільське городище, у чому його унікальність і які у нього сьогодні проблеми під час однієї з мандрівок розповів Орест Корчинський.

Отож, нагадаємо, що у VIII — X століттях під Львовом, на території кількох сіл Миколаївського району, існувало місто-мегаполіс Стільсько, площа якого — 250 гектарів (територія тодішнього Києва — 9,7 гектара).

Стільське городище було осередком общинної та великокнязівської влади Великої (Білої) Хорватії (за деякими припущеннями, навіть її столицею). Не всі історики визнавали існування білих хорватів, заперечував їх зокрема Михайло Грушевський. Однак, зазначає Орест Корчинський, відтоді з’явилися наукові відкриття, зокрема археологічні, які підтверджують існування білих хорватів на галицьких землях, а отже, спонукають до переосмислення історичного та культурного підґрунтя Галицько-Волинського князівства. І, за словами вченого, дають підстави спростувати закиди вчених сусідніх країн про те, що Галичина в ранньому середньовіччі — VIII — ХІІ ст. була відсталою провінцією чи то Русі, чи Малопольщі.

Розповідь про місцевість, яка спроможна значною мірою змінити уявлення про українську історію, Корчинський розпочинає із ознайомлення з висічених у скелях десяти унікальних печерних комплексів, що збереглися на північній околиці Миколаєва, за 8 кілометрів на захід від Стільського городища. За словами дослідника, ці комплекси є рештками давніх храмів, що були висічені ще в дохристиянський період, приблизно в середині VIII cт. і проіснували до часу прийняття християнства на цих землях. Кожен із храмів мав різну кількість залів, від двох до семи, які з’єднані між собою оригінально розміщеними переходами. Кожен із залів, на думку дослідника, ймовірно був окремим вівтарем, присвяченим окремому богу.

Печери Стільського городища

Від часу прийняття християнства як державної релігії, додав Орест Корчинський, ці печерні комплекси зайняли монахи-скитники. На це вказують витесані у бокових стінах вівтарні частини, по обидві сторони яких на віддалі 2 м були ніші-костниці, в яких покоїлися мощі святих, так само, як у печерах Києво-Печерської лаври. Учені Карпатського відділення Інституту геофізики НАН України ім. Суботіна дослідили та встановили, що в печерних комплексах Миколаєва відчутне випромінювання магнітної хвилі завдовжки 20 см. Аналогічну магнітну хвилю випромінюють єгипетські піраміди та розташований в Англії відомий культовий центр Стоунхендж…

Археолог наголосив, що значення печерних комплексів у Миколаєві намагалися знівелювати, переконуючи, що їх споруджено для театру військових дій російської армії генерала Брусилова у період Першої світової війни, однак дослідник вважає такі твердження безпідставними і закликає всіх, хто з ними не погоджується і здебільшого дискутує в кулуарах, спростувати це в спосіб толерантної дискусії у поважних наукових виданнях. Орест Корчинський додав, що без усякого сенсу було споруджувати такі величезні об’єкти, вибирати сотні тисяч кубічних метрів каменю, мистецьки вирізати в камені напівсферичні стелі, доводити до ідеального стану горизонтальність долівок, щоб якимось одним вибухом снаряду з гармати рознести вщент увесь такий комплекс.

Тим часом міська забудова наближається до печер майже впритул, і вони «відступають» перед навалою нинішніх варварів: місцеві мешканці практикують лопатами брати звідси пісок, а волонтери з Польщі, Словаччини, Чехії, США, України, Росії у 2009 році виносили сміття з цих печер мішками.

Давнє місто складалося з укріплень дитинця площею 15 га (головна фортеця міста, де жив князь із військовою дружиною) та передмістя, розташованого з півночі, півдня та сходу загальною площею 235 га. Уся ця територія була оточена земляними стінами (загальна довжина – 10 км) та вежами, які височіли на поверхні потужних земляних валів. Довкола міста на віддалі 6-10 км розташовувалися прилеглі до нього поселення відкритого типу, некрополі, осередки язичницької релігії. Уся площа мегаполіса становила близько 200 км кв. Перекази переповідають, що в давнину на плато над селом було велике місто — столиця князівства чи держави, яку підступно зруйнував ворог. Жителі, які вціліли, не могли далі жити на згарищах, які нагадували їм страшну трагедію, тому переселися в долину ріки й заснували там містечко, яке назвали Стольсько, на честь столиці.

Так, на думку, дослідників, виглядала столиця білих хорватів

Місцеві мешканці пам’ятають перекази про підземне місто на території гордища. Ймовірність таких підземель спрогнозували вчені-геофізики методами електророзвідки. За попередньою інформацією, це низка величезних залів, з’єднаних між собою проходами, які містяться під поверхнею городища на різній глибині від 6 до 30 м. Дуже ймовірно, що всі вони мають рукотворне походження. Вхід у ці підземелля вимагає від дослідників ретельної підготовки, оскільки проникнення у підземелля повітря може зашкодити різноманітним предметам і матеріалам, як можуть зітліти (наприклад, літописи).

Печери в селі Дуброва, поруч з якими власне нині й розгорівся скандал — ще одне свідчення «злиття» язичницьких і християнських вірувань. За словами Ореста Корчинського, колись тут було язичницьке святилище. Поруч було розкопано дві офірні ями, в яких виявили рештки жертвоприношень у вигляді кісток птахів, тварин, уламків глиняного посуду, до стінок якого пригоріли зерна обвуглених злакових культур. В урочищі, що зветься Диравець, збереглися залишки 21 келії, де колись жили монахи. В окремих із них є добре збережені рештки вівтарних ніш, де розміщували ікони, а також мощі святих. Сьогодні ці келії селяни використовують як приміщення для зберігання овочів (на багатьох келіях висять колодки). Є припущення, що в скелі мала би бути чернеча церква.

Щоб потрапити до оборонних валів навколо княжого дитинця, нині потрібно пройти лісом, який, за словами Ореста Корчинського, насадили вже у середині ХХ століття і який дуже ускладнює роботу археологів.

Як бачимо, проблем у Стільського городища чимало. Що справді дивує, адже воно, без перебільшення, є одним з найунікальніших об’єктів нашого краю, приваблює як професіоналів-дослідників, так і звичайних туристів. Хочеться, аби нинішня історія залишилася останнім непорозумінням в долі збереження та вивчення Стільського.

Роман ОНИШКЕВИЧ

Обговорення