Карпати здавна манять мандрівників, даруючи відчуття умиротворення і нестримного, як гірська річка, прагнення до свободи. Тут повітря зцілює душу, а неймовірні краєвиди та родзинки краю змушують згадувати себе справжніх. Проте туризм для Карпат – це швидше побічний ефект їх багатогранної та унікальної екосистеми, над збереженням якої працюють цілі організації.

Однією з них є розташований в межах Сколівського, Турківського та Дрогобицького районів Національний природний парк «Сколівські Бескиди», що займає понад 35 тисяч гектарів. Це унікальна ланка української природоохоронної системи, в якій збереглися середньогірські ландшафти, повноводні річки, різноманітна природна рослинність, рекреаційні та бальнеологічні ресурси. Тут також розташована значна кількість історико-культурних пам’яток, що разом з автомобільною та залізничною транспортними артеріями міжнародного значення роблять регіон привабливим як для українського так і для іноземного туриста та інвестора.

Полонини
Фото з відкритих джерел

НПП «Сколівські Бескиди» створений 11 лютого 1999-го року, хоч варто зазначити, що традиції збереження природи були тут споконвіку. Інша справа, що в часи радянського союзу територію Карпат розглядали в першу чергу як зону лісозаготівлі та упускали всі інші важливі аспекти. Тому сьогодні перед працівниками парку стоїть багато викликів та завдань. Про досягнення, цілі на близьке майбутнє і проблеми, з якими зустрічається у своїй роботі національно-природний парк, ОРУГ СТРИЙ розпитав у його директора Василя Приндака.

Гармонія людини і лісу

НПП «Сколівські Бескиди» має чотири основні завдання. Перше і найголовніше – це збереження і охорона навколишнього середовища, оскільки територія парку – це природно-заповідний фонд, а тому підпадає одночасно під декілька законів і основний з них – «Про охорону природнього навколишнього середовища». Фактично половина працівників парку відповідають саме за це. Також діє служба охорони, яка фінансується з державного бюджету.

«69% нашої території – це ліс і ми повинні цим пишатись. Тому що до цього часу дуже довго про ліс говорили тільки в контексті ведення лісового господарства, але ліс – це по суті унікальний витвір природи. Зараз, маючи такий великий природний потенціал, регіон стає цікавим, але якщо спаплюжити природу, то тут нікому не буде що робити», – говорить Василь Приндак.

Другим важливим аспектом є рекреаційна діяльність, яка не менш важлива і найбільш приваблива для туристів. За останні роки зроблена левова частка роботи: прокладено вже більше ста стежок різної складності (піші та веломаршрути), відкриваються туристичні пункти, відновлюються туристичні притулки, розробляються нові програми та проекти. Цього року запланували відновити туристичний притулок поблизу водоспаду Кам’янка. Згадуючи цікаві туристичні та найбільш відвідувані об’єкти природного парку, найперше на думку спадає наскельна фортеця Тустань, водоспад на ріці Кам’янка і гірські частини – гори Парашка та Лопата, Росохацькі полонини.

Скельна фортеця Тустань

«Ми розуміємо, що цієї інфраструктури, яка є, замало. І нам закидають, що ми не даємо розвитку туризму, але з іншого боку – наше головне завдання зберегти природу. Якщо ми цього не зробимо, то не буде що показувати туристам. Зараз турист любить більш активний відпочинок. Нехай буде піший, але добре організований, – розповідає Василь Приндак. І додає, – останнім часом значно збільшилась кількість туристів у літній період. Але проблема в тому, що Сколе не має що запропонувати. Є історико-краєзнавчий музей, де ми одну кімнату робимо під Національний парк і вже туди завезли статую зубра, але цього замало. Тому ми звернулись до Сколівської РДА з пропозицією розвивати інфраструктуру».

Третій напрямок роботи парку – науково-дослідний. Спільно з науковцями університетів науковий відділ проводить роботу, щорічно публікуючи результати досліджень у літописі природи. Також випускаються монографії і є доробок наукової літератури.

І найперспективніший напрямок, своєрідна віддушина – це еколого-освітня робота парку. Вже працює чотири екологічні центри, де проводяться навчання, екскурсії, екологічні уроки, акції та конкурси у школах, які здобули популярність серед місцевих жителів.

Василь Приндак

«Маємо розуміти, що в радянський час упустили ці моменти, тому зараз маємо проблему з тим же сміттям. І дуже приємно, коли працюємо з дітьми, а ті вчать своїх батьків. Дзвонять до мене мої знайомі і кажуть «все життя так робив, скільки себе пам’ятаю, навіть не думав про то, а тут дитина прийшла і посортувала сміття». Це дуже приємно, що робота приносить свої плоди. І ми рухаємось в цьому напрямку, нехай повільно, нехай не все гладко. Але зараз, наприклад, навіть у віддалених селах вже є збір сміття», – наголошує Василь Приндак. До слова, один з вищезгаданих екологічних центрів – це центр, де вчать поводитись із відходами.

«Дітям важливо побачити наочно, як це виглядає, що робиться зі сміттям, скільки часу воно розпадається. Пам’ятаю як садили дерево, то вони кожен день бігали з лінійкою міряти чи то дерево підросло», – сміється пан Василь.

Старовікові традиції дикої природи

Територію «Сколівських Бексид» умовно поділяють на декілька зон. Це заповідна зона, яка складає 23%. Йдеться про важкодоступні території – старовікові ліси, де збережена дика природа. Тут не ступає нога людина, окрім літніх науково-дослідних експедицій. Господарська зона – де ведеться господарство. Зона регульованої рекреації – іншими словами, зона розрахована на туриста та зона стаціонарної рекреації – це готелі, кемпінги… Для гармонійного розвитку робота триває одночасно у всіх напрямках. Проте найбільш цікавими є проекти, спрямовані на збереження і відновлення природи.

Зубри у Сколівських Бескидах. Фото: Турінформ Закарпаття

Один з них стосується червонокнижних зубрів. У «Сколівських Бексидах» їх нараховують 36. Хоч зубр велика і сильна тварина, але в нього нема ворогів у дикій природі, тому він є безпечним, за винятком тих випадків, коли на нього нападають. Був період, коли навіть проводили екскурсії для туристів, аби показати зубрів у дикій природі. Проте, велике скупчення людей тварини інколи сприймали як небезпеку, тому задля безпеки туристів від цієї практики відмовились.

«У нас був випадок, коли ведмідь напав на зубрицю-самку, яка ще й була вожаком стада. Він зміг її вбити тільки тому, що зробив це в той момент, коли вона народжувала. Цікавим був розвиток подій: оскільки в зубрів повний матріархат, то після загибелі вожатої почалася боротьба за владу, яка закінчилась тим, що стадо розділилось на два – в одному опинились ті, які були завезені із зоопарків за різними програмами, в іншому –  народжені у вільній природі, молодіжне стадо. Вони більш дикі і більше пристосовані до умов дикої природи. Якщо перших ми підгодовуємо, то другі пішли на полонини і зустріти їх доволі складно, вони навіть не приходять на підгодовування», – розповідає директор Національного парку. Крім того, старих зубрів стадо відкидає, тому вони, щоб якось вижити, підходять ближче до села, лякаючи людей.

Аби вирішити проблему у парку хочуть збудувати для цих особин вольєр, максимально наближений до природних умов і таким чином вирішити зразу дві великі проблеми: прилаштувати зубрів та проводити екскурсії для туристів.

Також в природному парку діє моніторингова програма виявлення місць проживання ведмедів – ця тварина цікава тим, що чітко тримається своєї території. Сьогодні в парку налічується 26 особин ведмедів. До речі, саме цей хижак зображений на емблемі «Сколівських Бескидів».

Емблема НПП «Сколівські Бескиди»

«Якщо вовк вполює одного оленя, то потім може  вполювати ще десятьох, тому що в нього включається хижацький характер. А ведмідь одного впольованого оленя може тримати довший період часу. Крім того може харчуватись як м’ясом, так і травою, добувати собі малину. Ведмідь викликає повагу у місцевого населення на відміну від багатьох інших тварин», – розповідає Василь Приндак.

Тим не менш клишоногий завдає шкоди лісовим пасікам, недарма в казках ведмеді завжди зображуються з медом. Проте цю ситуацію допомогли виправити електропастухи, надані Всесвітнім фондом охорони природи.

«Лісових пасік не так багато, але мед з них є інакшим. Тільки проблема все ж залишається, бо як тільки електропастухи ламаються, тут же ж приходить ведмідь і починає господарювати», – говорить директор.

У попередні роки були випадки, коли ведмеді нападали на людей. Так сталося у селі Майдан, де місцеві жителі за своїм звичним промислом ранньою весною ідуть далеко в ліс збирати роги оленя. А чим далі від села – тим ліс дикіший. Під час такої вилазки двоє чоловіків натрапили на ведмедицю, яка тільки вийшла зі сплячки, та ще й до того мала малечу. Вона напала на чоловіків і зачепила обох, але вони залишились живі. Наступного року один з них знову пішов у ліс за оленячими рогами і знову натрапив на ведмедицю. Найкумедніше, що прізвище потерпілого Вовк. Тоді ще ЗМІ писали, що у Сколівських Бескидах ведмідь напав на Вовка.

Щодо справжніх вовків, то їх на території «Сколівських Бескид» нарахували 17 особин, але в процес їх існування адміністрація парку не втручається. Хоча й зазначає, цього року через теплу зиму вони наробили менше шкоди, ніж зазвичай. Особливо перехідні зграї, які за день можуть долати близько ста кілометрів.

Ще одна цікава і важлива програма стосується гордості гір – птаха глухара, якого дуже складно побачити у природі. У зв’язку з антропогенним навантаженням і навіть зміною клімату їх кількість почала різко знижуватись.

Глухар у дикій природі

«Найлегше їх побачити навесні, коли вони тукують, купаючись у дрібненькому пісочку. Ми зробили сім таких місць – галечників. За нашими спостереженнями кількість птахів збільшилась, але не набагато. Всього їх зараз 10-11. Ми навіть їздили в Кошів подивитись, як їх штучно виводять і випускають у дику природу, але для того, щоб у нас зробити такий вольєр треба великі інвестиції. Тому розробляємо інші програми із залученням європейських грантів», – розповідає директор.

Також варто зазначити, що полювання на території парку заборонено, а для порушників передбачена кримінальна відповідальність.

Проблеми і сучасні виклики

Одна з найбільших проблем чи не всіх державних установ – це несвоєчасне або мале фінансування, яке покриває лише зарплатну частину і зовсім не передбачене для розвитку.

«Щоб розвиватись, ми маємо заробити самі. Для того, щоб заробити, треба щось вкласти або зробити такий менеджмент, який буде працювати. Я не кажу, що не робиться нічого, за минулий рік за рекреаційні послуги ми вже заробили більше мільйона гривень. Я вважаю, що це небагато, але це перший рубіж, який ми подолали. На нашій території ми мали б заробляти 5-6 мільйонів для того, щоб розвиватись і вкладати в інфраструктуру. Але цей шлях, коли ми розвиваємось самотужки, є довшим», – зазначає Василь Приндак.

Та все ж попри труднощі є напрацювання, якими  НПП «Сколівські Бескиди» по праву може пишатись. Це зокрема і співпраця з Франкфуртським зоологічним товариством, з всесвітніми фондами та фондами Європейського Союзу.

«Основна ставка у нас зараз на гранти. Добре, що ми вже навчилися працювати у цьому напрямку. Маємо багато нових амбіційних проектів і сподіваюсь, що з допомогою грантів зможемо їх втілити у життя. Наприклад, ми розробили пішо- веломаршрут поблизу джерел мінеральної води і хочемо заасфальтувати двометрову доріжку з усім необхідним для людей з обмеженими фізичними можливостями. Цей проект коштує більше мільйона гривень, але він необхідний. Бачимо в тому перспективу. Є ідея зробити санні дороги, туалет з біохімічною очисткою поблизу водоспаду. Минулого року з’явився мотузковий парк… Проектів та ідей у нас багато», – розповідає Василь Приндак.

На заваді цим планам стоїть застаріле законодавство, адже природно-заповідна установа має надавати лише послуги, визначені Кабінетом Міністрів. В цьому документі сьогодні не передбачено ні мотузкового парку, ні санної дороги, ні багато чого іншого.

Нагадаємо також, у місті Сколе починається робота над двома великими проектами – це передача парку «Сколівські Бескиди» пам’ятки архітектури палацу Гредлів та його реставрація і створення у Скольому інформаційно-пропускного центру, з якого починатимуться маршрути.

Христина ПАВЛУЧКОВИЧ 

Обговорення